Живопис доби рококо
Рококо́ — реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) до України — до Києва, Львова у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму.
Вважають, що живопис стилю рококо зародився у Франції. Культурні зв'язки сусідніх країн і панівна мода доби досить швидко зробили мистецтво рококо інтернаціональним, здебільшого при королівських дворах чи в аристократичних садибах. Стилістику рококо мав живопис Франції, Італії, німецьких князівств, Австрії (і Чехії в її складі), Російської імперії, найменше Голландії, Португалії, Іспанії (ранішні твори Гойї).
Найкращі зразки живопису рококо дали Франція та Італія. У Франції засновниками рококо стають француз Ватто і італійка з Венеції Розальба Кар'єра. Пізніше справу продовжили —
- Жак де Лажу молодший (1686—1761)
- Жіль-Марі Опенордт (1672—1742)
- Франсуа Буше (1703—1770)
- Вільям Хогарт (1697—1764)
- Френсіс Хейман (1708—1776)
- Жан-Оноре Фрагонар (1732—1806) і декілька майстрів незрівняно меншого обдарування:
- Ніколя Ланкре (1690—1743)
- Жан-Марк Натьє (1685—1766)
- Карл Ванлоо (1705—1765)
- П'єр Кійяр
- Анрі П'єр Данлу (1753—1909)
- Ноель Нікола Куапель
- Шарль Антуан Куапель,
- Жан Баттіст Патер тощо.
Стилістика рококо притаманна учнівським і ранішнім творам велетенські обдарованого Жака Луї Давіда, майбутнього прихильника класицизму і ампіру. Особливе місце посіла і творчість Шардена, видатного майстра натюрморту Франції в добу рококо. Риси рококо притаманні деяким жанровим картинам Шардена, але без еротизму, театральності і ідилічно-пасторальних мотивів, таких типових для стилю рококо у інших художників.
Серед художників італійців стилістику рококо розділяли:
- Якопо Амігоні (1675—1752),
- Донато Креті (1671—1749)
- П'єтро Лонгі (1702—1785),
- Джамбаттіста Тьєполо (1696—1770),
- його син Лоренцо Тьєполо(дивись портрет Цецілії Гварді)
- Джузеппе Боніто (1707—1789)
- Бернардо Белотто (1721—1780),
- Стефано Тореллі (1712—1784),
- П'єтро Ротарі (1707—1762),
- Луї Жан Лагрене (1725—1805),
- Коррадо Джакінто (1703—1765) тощо.
Космополітизм живопису рококо найбільш притаманний саме творам італійців, що досить легко перетинали кордони різних держав і роками працювали поза межами Італії (Амігоні — в Баварії, Лондоні й Мадриді, Бернардо Белотто в Німеччині й Польщі, П'єтро Ротарі в Дрездені, Відні та Петербурзі).
На 18 століття прийшовся новий розквіт мистецтва портрета. Причетним до стилів пізнього бароко і рококо слід визнати також Олександра Росліна — відомого портретиста зі Швеції, теж досить космополітичну фігуру доби (працював у Швеції, Італії, Німеччині, Російській імперії, Франції, помер у Парижі).
Коментарі
Дописати коментар